Нано-бетон™ – торговельна марка сіркобетону із застосуванням Нано-в’яжучого™. Штучний кам’яноподібний матеріал, що представляє  собою затверділу суміш. Це – композитний матеріал, до складу якого входить  Нано-в’яжуче™ (що не містить бітуму/гудронів) та інертні наповнювачі. Спектр застосовуваних інертних  наповнювачів та інших наповнювачів широкий – в рецептурі виготовлення можуть використовуватись щебінь, пісок, гравій, металургійні шлаки та інші породи, які використовуються для традиційних цементобетонів та асфальтобетонів.

Полімер – (грец. πολύ- — «багато» + μέρος — «частина»; буквально — «багатоскладовий») — природні та штучні високомолекулярні сполуки, молекули яких складаються з великої кількості повторюваних однакових або різних атомних угруповань (мономерів), з’єднаних хімічними або координаційними зв’язками у довгі лінійні або розгалужені ланцюги.

Сірка –   хімічний елемент з атомним номером 16.  Неметал, жовта кристалічна речовина. Трапляється в природі в самородному стані та у вигляді сульфідів важких металів, піриту та інших. Сірку застосовують переважно у хімічній промисловості для виробництва сірчаної кислоти, синтетичного волокна, сірчистих барвників, димного пороху, у гумовій промисловості, також у сільському господарстві, фармацевтиці тощо.  В чистому вгдяді є речовиною з гомогенною структурою, що означає щільне розташування молекул відносно один одного.

Сіркоасфальтобетон – інноваційний матеріал для дорожнього покриття з вмістом будь-якого сірчаного в’яжучого та мінеравльних добавок. Асфальтобетон з вмістом модифікованої сірки – Сіркоасфальтобетон  або Сіркоасфальт –  відрізняється не тільки більш високою якістю в порівнянні з традиційними аналогами, але і більш привабливою ціною. Сіркоасфальт відрізняються нульовою вологопроникністю, має високий ступінь зносостійкості і низьку схильністю до ерозії навіть в хімічно агресивному середовищі. При виробництві сіркоасфальта відносно дешевим способом замінюють частину (до 50%) дорогого штучного бітуму, що не тільки знижує ціну на готовий продукт, а й покращує фізичні властивості асфальтового покриття. Додавання сірчаного в’яжучого, в асфальтобетонну суміш, покращує легкоукладальність і щільність суміші, дозволяє зменшити товщину дорожнього покриття, уповільнює процес старіння покриття, підвищує якість дорожньо-будівельних і ремонтних робіт. Укладати сіркоасфальт можна в будь-який час року і будь-яку погоду.

Сірчане в’яжуче –  сірка з добавками, що змінюють її властивості  та  кисталічну структуру, що дозволяє скріплювати, склеювати тверді матеріали й тужавіти з утворенням міцного каменю, зв’язуючи зерна піску, гравію, щебню тошо і частково замінити штучні бітуми.

Бітуми штучні  (продукти переробки нафти й кам’яного вугілля) — тверді пластичні або в’язкі суміші вуглеводнів і їхніх похідних. Одержують головним чином з залишків переробки нафти, крекінгу, очистки мастил (нафтові бітуми), кам’яновугільної смоли (кам’яновугільні бітуми), а також шляхом екстракції з торфу та бурого вугілля. В Україні екстракцію бітумів з торфу та бурого вугілля проводять бензолом. Зовнішній вигляд та фізичні якості бітумів, які виділяються з торфів та бурого вугілля, різні. Вони можуть мати жовте, світло-коричневе, буре або чорне забарвлення. Одні з них — тверді і крихкі, другі — аморфні порошки, а треті — мастилоподібні та смолоподібні продукти різної в’язкості. При аналізах бітумів торфів та бурого вугілля головним чином визначають дві групи складових речовин — воски та смоли.

Найціннішими бітумами є ті, що мають у своєму складі більше восків.

Бітумне в’яжуче – речовини, що складаються в основному з суміші високомолекулярних вуглеводнів, метанового, нафтенового та ароматичних рядів та їх кисневих та сірчистих похідних.

Кислий гудрон це відходи, які утворюються при очищенні деяких нафтопродуктів (наприклад, змащувальних масел) концентрованою сірчаною кислотою. Є в’язкою рідиною чорного кольору, що містить, разом з органічними речовинами, 15-70 % сірчаної кислоти.Застосовують у виробництві бітуму, як дорожньобудівельний матеріал, як пом’якшувач у гумовій промисловості тощо.

Бетонна суміш – раціонально підібрана суміші в’яжучого з наповнювачами, яка під час тверднення здатна утворювати каменеподібне (монолітне) тіло, що здатне нести високі механічні навантаження.

Вуглеводні олефінові (олефіни) – ненасичені вуглеводні з відкритим ланцюгом загальної формули С_nН_2n; містять один подвійний зв’язок, що обумовлює їх здатність до реакцій приєднання та полімеризації.

Науковий парк – юридична особа, що створюється з ініціативи вищого навчального закладу та/або наукової установи шляхом об’єднання внесків засновників для організації, координації, контролю процесу розроблення і виконання проектів наукового парку.

Індустріальний (промисловий) парк (далі – індустріальний парк) –визначена ініціатором створення індустріального парку відповідно до містобудівної документації облаштована відповідною інфраструктурою територія, у межах якої учасники індустріального парку можуть здійснювати господарську діяльність у сфері переробної промисловості, а також науково-дослідну діяльність, діяльність у сфері інформації і телекомунікацій на умовах, визначених Законом України «Про індустріальні парки» та договором про здійснення господарської діяльності у межах індустріального парку.

Субсидія – це грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам. Це вид цільової допомоги зазначеним особам, що надається за рахунок коштів бюджетів або цільових фондів. Субсидія застосовується з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищих ланок бюджетної системи нижчим ланкам для фінансування конкретних заходів та установ, тобто мають цільовий характер.

Субвенція (від лат. subvenio «приходжу на допомогу») — це форма грошової допомоги місцевим бюджетам із державного бюджету, яка призначена для конкретно визначеної цілі/цілей. Субвенція є цільовою дотацією місцевим бюджетам з державного бюджету.

Екстрактор Сокслета – лабораторний пристрій, що був уперше описа-ний Францем фон Сокслетом (Franz von Soxhlet) в 1879 році.. Екстрактор Сокслета застосовують для виділення речовин із складних сумішей за умов, коли потрібна сполука обмежено розчинна в певному розчиннику, а домішки в ньому не розчинні. Суміш, з якої потрібно виділити необхідну сполуку, поміщується в спеціальну ємність (патрон) із товстого фільтрувального паперу та поміщується у верхню частину екстрактора. У нижній частині знаходиться колба із киплячим розчиннком для екстракції. Через специфічну конструкцію пристрою паперовий патрон неперервно омивається сконденсованим розчинником, вимиваючи речовину з патрона в нижню колбу. Хоча спочатку екстрактор був розроблений для екстракції ліпідів із твердих сумішей, згодом межі його застосування значно розширились.